Великдень. Традиції і звичаї.
Великдень – ВЕЛИКИЙ ДЕНЬ – це тисячолітня назва свята, яка тепер означає велике християнське свято Воскресіння Ісуса Христа.
Вважається найважливішим християнським святом, що символізує радість з приводу перемоги Ісуса Христа над смертю та вічним забуттям.
У цей день ми йдемо до церкви і повертаємося до дому з великою Радістю, несучи кошик «свяченого».
Усі вітають одне одного словами «Христос Воскрес!», «Воїстину воскрес!». Родина урочисто сідає за стіл, починаються розговіни, а з ними і неодмінні Великодні обряди.
Догмат Христового Воскресіння є фундаментальним положенням християнства.
Ми з вами спробуємо пролити світло на походження давніх Великодніх традицій та їх значення для сучасної людини.
Адже відомості про святкування Великодня як найбільшого релігійного свята (ще до християнізації Русі) слід шукати аж у сивій давнині.
Звідки пішла назва свята
Спочатку визначимося із термінологією.
Назва свята Великдень існує лише в українців та білорусів. Поляки називають його Wielkanoc, а росіяни – Пасха.
У християнському контексті термінологічно вірно називати це свято саме Паска або Пасха, адже назва його походить від назви старозаповітного свята песах, яке відзначали юдеї в пам’ять про звільнення від єгипетського полону.
Також і в інших європейських мовах назва цього свята походить від староіудейського песах:
- латиною - Pascha,
- голландською pasen,
- есперанто pasko,
- ісландською paskar,
- іспанською pascua,
- італійською pasqua,
- нижньо-німецькою Paschen,
- російською пасха,
- французькою p?ques,
- шведською p?skdagen
Древня символіка свята Великодня Дажбожого
Задовго до хрещення Русі наші пращури відзначали навесні велике свято – Великдень Дажбожий. Його святкували на весняне рівнодення.
Великдень – це давнє свято весни, весняного сонця, та природи, що відроджувалась після довгого сну. Свято цілковитої перемоги весни над зимою, перемоги життя над смертю, свято подружньої любові та злагоди в родині.
Для вас це стане відкриттям, але задовго до християнізації Русі волхви на Великдень ходили від хати до хати і сповіщали всіх: «Радуйтеся, син Божий воскрес!».
Великдень вважається найбільшим днем у році, бо тоді, за віруваннями слов’ян, воскресає бог життя — Сонце, а весь світ возносить хвалу воскресінню, народженню любові, доброти, надії та радості життя. Наші предки вважали, що у цей день Господь відчиняє небо і через небесні ворота приносить у людські душі очисний вогонь.
Великдень наші пращури визначали за днем весняного рівнодення. За православним церковним календарем рівнодення завжди припадає на 21 березня, хоча справжнє астрономічне рівнодення відбувається у період між 17-19 березня.
До цього дня випікали коровай (сучасна паска), посипаний пшоном, що символізує народження і повноту життя. Обов’язковим атрибутом свята, що розповсюдився по усьому світу є писанка. А символіка писанки з її «кривульками», «безконечниками», «деревами життя», «пташками» та ін. відображує багатство світосприйняття наших предків.
Писанки з різних місцевостей України з колекції О. Я. Еліїва
Великодні свята тривають упродовж двох тижнів. Починаються вони ще в період посту днем Вербної неділі, наступне свято — Великдень, і завершуються проводами покійних — Радовницею. У язичницьку пору Великдень був одночасно й святом нового року.
Наші пращури вірили, що у Великодньому світлі їхні душі стають безсмертними, а всілякі дідьки в цей день втрачають свою силу. На Великдень молодь обов’язково водила хороводи-танки, співала пісень. Ходіння по колу за Сонцем мало сприяти швидкому пробудженню і розквіту природи.
Таке ж значення мали гойдалки. Піднімання вгору, підкидання чого-небудь, підскакування—давні магічні дійства, які, за повір’ям, стимулюють ріст рослинного світу.
Про Великодню паску
Звичай випікати паски також має дохристиянське походження. У Чистий четвер, коли закінчували писати писанки, розпочинали пекти баби – так здавна називали паски. Баба мала також назви коровай і калач (кулич).
Високий і пишний Великодній коровай мав стати запорукою кращого урожаю, більшого приплоду худоби, родовитості та плодючості.
Зазвичай випікали паски трьох видів:
- жовта паска – паска сонцю, саме її святили у церкві та споживали у Неділю;
- біла паска – паска душам померлих родичів, з нею ходили на кладовище на Проводи;
- чорна паска – господарям та родині, власне чорна паска це і є той самий житній хліб, який українці їли щодня.
Цей звичай підкреслює загальний урочистий настрій Великоднього свята, бо як бачимо навіть просте випікання «хліба насущного» (чорної паски) настільки сакралізувалося.
Проте звичай освячення паски, як одного з головних символів Великодня не завжди знаходив підтримку серед церковного керівництва.
Митрополит Іларіон (Огієнко) пише:
«Українці паскою звуть великодню булку, освячену в церкві по великодній службі, що кінчається зо сходом сонця. Патріарх константинопольський Єремія, перебуваючи в Україні, звернув увагу на наш звичай святити паски і м’ясо на Великдень і назвав його єретичним; із цього приводу в 1591 р. цілий український єпископат випустив був грамоту до українського народу».
Цей звичай був заборонений під карою прокляття, але це не вивело стародавніх традицій. Незабаром грамоту 1591 р. було відмінено.
До роздумів…
То яке свято ми святкуємо сьогодні – Воскресіння Ісуса Христа чи Великдень Дажбожий?
Тисячолітні традиції нашої славетної землі переплелися з біблійними віруваннями утворивши симбіоз релігійних обрядів.
Певно у цьому і слід знаходити ключову особливість свята принаймні в Україні. Тверезо мисляча віруюча людина – чи то язичник, чи то християнин, на сьогоднішній день не має шукати конфронтації та приводу для суперечки відносно витоків свята, його обрядів і традицій.
Бо саме ці традиції – і є ті коштовні скарби нашої з вами культури, які нам потрібно хоча б знати і не забувати.
5 квітня на Хуторі Савки Ви зможете:
- дізнатись більше про ці та багато інших Великодніх звичаїв
- навчитися водити кривого танця
- власноруч випекти «чорну паску» в старовинній печі хати 1786 року
- та долучитися до святкування за давніми традиціями.
За матеріалами сайту: Хутір Савки – етнографічний музей.